Піскова терапія –це унікальна можливість пізнавати свій внутрішній світ за допомогою піддону з піском , великої кількості мініатюрних фігурок і того відчуття свободи та безпеки, яке виникає в стосунках з терапевтом. Піскова гра дає можливість виразити те, що важко пояснити словами, доторкнутися до тих слоїв своєї душі, до яких неможна звернутися напряму, побачити в собі те, що зазвичай вислизає від повсякденного мислення.
Гра це природній спосіб вираження своїх переживань, усвідомлення світу, побудови та розвитку стосунків. Але гра не втрачає свого значення і для дорослих, тому що тільки граючись, в самому широкому розумінні цього слова, легше знайти підхід до своєї творчої суті, яка дає енергію для росту і розвитку.
Можливість виразити внутрішнє переживання в пісковій терапії не обмежується тільки використанням слів. Іноді один символ може сказати більше ніж багато слів, а піскова картина виражає почуття, для яких важко підібрати слова.
        Набута за багато років звичка думати логічно віддаляє дорослу людину від світу символів. Тому казка для дитини, так само як сни для дорослого, є мостом між свідомим та безсвідомим, який допомагає розвивати своє Я, свою усвідомлену частину, в гармонії з неусвідомленою.

Гру з піском, як методику діагностування та консультування, вперше описала англійський дитячий психотерапевт М. Ловенфельд в 1920-х роках минулого сторіччя. Маргарет просунулася від ортодоксальної педіатрії до дитячої психіатрії. Вона вперше застосувала пісочницю в ігровій психотерапії з дітьми. Її метою було знайти достатньо привабливий для дітей спосіб, за допомогою якого спостерігач і дитина могли б спілкуватися, а дитина могла би вільно виражати свої почуття та думки, не користуючись словами.

Інші дитячі психотерапевти: М.Клейн, А. Фрейд, Д. Віннікотт підкреслювали значення ігрової діяльності дитини в якості засобу невербальної комунікації.
Принцип «терапії піском» був запропонований Карлом Густавом Юнгом,  психотерапевтом, засновником аналітичної терапії.
Дора Кальф доповнила техніку Ловенфельд юнгіанським підходом і своїм глибоким знанням східної філософії.
Пісок та людська психіка мають багато спільного. Пісок струїться, намагаючись набути форму і коли набуває її струїться знову. Гра з піском нагадує не тільки забави дитинства, але й ніжне торкання матері. Інтимні торкання матері або іншої людини, яка турбується про дитину, дуже важливі для її хорошого самопочуття та росту. В подальшому люди тоскують за такою фізичною близькістю через торкання.
Пісок має чудову властивість «заземляти» негативну психічну енергію і є прекрасним психопрофілактичним засобом. Граючись у пісочниці без певного завдання, діти реалізують програму само-психопрофілактики.
У пісочниці також можна починати раннє навчання дитини.
Ігрові заняття у піску  гарно розвивають тактильно-кінестетичні відчуття. Тактильна (шкірна) форма відчуттів у людини найбільш древня. Це відчуття, які ми отримуємо  через шкіру: гаряче – холодне, сухе – мокре, м’яке – тверде та інші. Кінестетичні відчуття виникають у нас, коли ми рухаємося. І вони допомагають нам дізнатися, наскільки зручно ми сидимо, лежимо, стоїмо, чи комфортно нам при пересуванні. Тактильно-кінестетичні відчуття прямо пов’язані з мисленими операціями, з їх допомогою пізнається Світ.  Розвиваючі тактильно-кінестетичну чуттєвість та дрібну моторику, ми вчимо дитину прислуховуватися до себе та проговорювати свої відчуття. А це, в свою чергу, сприяє розвитку мовлення, довільної уваги та пам’яті. Але головне дитина отримує перший досвід рефлексії (самоаналізу). Вчиться розуміти себе та інших. Так закладається база для подальшого формування навичок позитивної комунікації. 

Пісочниця може стати невеликою «життєвою лабораторією», в якій існують свої обмеження (розмір пісочниці, кількість і якість мініатюрних фігур, тривалість заняття), свої свободи, а також особиста відповідальність того хто створює «пісковий світ» все це використовувати. Тут людина, яка з разних причин не зацікавлена в своєму житті, може навчитися його цінувати, так як у неї зявляється почуття, що їй щось належить. Зміни по відношенню до самого себе не завжди відразу помітні, але вони мають якісне вимірювання, а, значить, залишатимуться і будуть впливати на все її майбутнє життя.